Cлово до читача

О пам'ять і смуток землі, ви поруч живете, йдучи від діда до внука. Бо завжди, коли поринаєш у давнину, то від печалі сивіє жито. Бо ця давнина - це наша гірка, немов полин, давнина, її навіть вже забуває і час. Лише спогади несуть нас у ті далекі віки. Степи північного Причорномор'я з давніх-давен привертали увагу людей своїм вигідним географічним положенням та м'яким кліматом. Неабияку археологічну цінність мають околиці і мого рідного села Парутине Очаківського району Миколаївської області. Адже неподалік розташоване місто-держава "Ольвія", яка відігравала важливу торговельну та культурну роль у сучасному їй античному світі. Але історія села Парутине починається лише в кінці ХУПІ століття...

Історичне минуле школи

На південному схилі Парутинської балки, біля урочища Ста могил, виникло невелике поселення - Парутине. Заснували його 1989 року члени релігійної секти пилипонів-некрасовців, які переселилися з Чобричів на Дністрі. Вони і дали селу назву Парутине. Після закінчення російсько-турецької війни в 1792 році понад 12 десятин землі, куди входило і Парутине, Катерина II подарувала графу Іллі Безбородьку. Некрасівці залишили ці місця і повернулись до Дністра. Поміщик селить тут кріпаків з Чернігівщини. Село перейменовують на Ільїнське. Тривалий час воно вважалось волосним центром. Але понад 80% населення було неписьменним. ... Рідний, рідна, рідне - корінь роду і народу. Рідна мама і рідний тато, рідна земля і рідна Україна, рідна мова і рідна школа... Святі слова гримають нас на світі і вчать любові до берегів, між якими з віків у віки тече ріка нашого народу, нашої нації, нашої України. Школу (так, саме школу!) поставили українці в один ряд з такими словами, які рівноцінні життю — мама, Україна, мова. Якою ж стежкою починала йти моя рідна школа? Першою школою в нашому рідному селі була церковнопарафіяльна школа, яка відкрилася у 1861 році. Але в ній навчалося всього 11 дітей, грамоти вчили дяк і піп. За даними офіційної статистики, в 1883 році з 1418 жителів села вміли читати і писати 42 чоловіки і 3 жінки. 1898 року відкрито чотирикласну земську школу, в якій навчались діти селян. Назва села Парутине була повернена йому в 1917 році. У 1920 році в селі почали працювати дві школи, в яких навчалось 170 дітей. В селі про¬водилась значна робота щодо ліквідації неписьменності і серед дорослого населення. 1924 року 2 гуртка лікнепу відвідувало 40 селян Парутиного. 1927 року відкрито школу сільської молоді. Тут вчились переважно комсомольці, які опановували агрономічні і політичні знання, а також вели при шкільне господарство. 1928 року школу відвідувало понад 50 учнів. У селі в цей час працювала хата-лабораторія. У хаті-читальні щосуботи проводилися бесіди на політичні теми. Завучем школи з 1933 року було призначено Абламського М.І. На цій посаді він перебував до 1941 року.

У 1939 році підростаюче покоління парутинців набувало знання в початковій і 2-х неповносередніх школах. Директором школи в цей час був Цмоколюк Петро Захарович, вимогливий, дисциплінований в роботі, інтелігентний. Потяг до освіти в парутинців був великий. Після семирічки прагнули продовжити освіту. Так наполегливо здобували освіту у Бериславському педагогічному училищі Ласа Євдокія Павлівна, яка в подальшому пропрацювала в рідній школі вчителькою початкових класів до 1985 року. 20 серпня 1941 року село окупували німецько-румунські фашисти. Приміщення центральної садиби школи перетворили на стайню, в іншому - розміщено жандармський пост. Шкільні меблі, приладдя зникли. 29 березня 1944 року частини 5-ї ударної армії 3-го Українського фронту визволили Парутине. Розпочинається кропітка робота по відновленню шкільних приміщень. Цим займаються вчителі Пересунько М.П., Ласа Є.П., Несенко В.І., Абламська М.О. 11 вересня 1944 року пролунав шкільний дзвінок. Діти сіли за парти. У класах навчались підлітки різного віку, в кого було вкрадено дитинство і навіть юність. Класи були переповнені. Підручників не вистачало, користувались тими, які вдалося зберегти від знищення. Зошити були відсутні, писали на газетах, різноманітних бланках. Але учні прагнули до знань і наполегливо їх здобували.

Завучем школи у 1949 році став Абламський М.І., директором Цмоколюк П.З. У 1951 році до Парутинської школи прибуло п’ять спеціалістів після закінчення педучилища. Серед них були Мармазинська А.Н. та Росинець О.К., які так і залишилися жити і працювати в селі.

Молоді вчителі, які прибували в школу, проводили велику культурно-освітню роботу: виступали з лекціями, бесідами перед жителями села, несли в кожну домівку світло знань.  У 1951 році директором школи призначають Сівачка Миколу Федоровича, а заступником з навчально-виховної роботи Абламського М.І. Поступово налагоджувалось життя в селі. Відроджувались і шкільні традиції. Кожного року приїздили до школи нові вчителі, але затримались в селі поодинокі: Росинець О.К., вчителька біології, Мармазинська А.Н., вчительки математики Сівачок-Морозова О.П., вчителька початкових класів, Пересунько М.П., вчителька початкових класів.  Йшли роки, піднімалось господарство. У селі розпочинають будівництво нового приміщення школи. У жовтні 1962 року розпочалось навчання в новій школі. Час коректував не тільки життя людей, а й шкільні програми. Так, у 1961 році була закрита середня школа в селі. Почався перехід на 11-річне навчання в школі. Школа стала восьмирічною. Це тривало до 1965 року. З вересня даного року розпочали навчання учні вже в середній школі. Термін навчання став 10 років. І так, після тривалої перерви в 1967 році знову Парутинська середня школа здійснила випуск 31 випускника. Цікавим і змістовним було життя школи. У період своєї діяльності Росинець О.К. займалася дослідницькою діяльністю за завданням Одеського інституту народного господарства. За пророблену роботу вчителька біології та група учнів були відзначені посвідченням учасників ВДНГ СРСР за 1966,1967 роки.

За досягнення успіхів у справі навчання та виховання підростаючого покоління Росинець О.К. у 1985р. було присвоєно звання «Відмінник народної освіти» Учні школи часто виборювали призові місця в спортивних змаганнях "Шкіряний м'яч", з легкої атлетики, були призерами "Стартів надій".

 

[ред.]Вчителі, якими пишається школа

Кожного року до школи приїздили нові вчителі. Про себе залишили пам'ять подружжя Жадан Микола Іванович та Валентина Петрівна, Борисенко Валентин Омельянович та Людмила Петрівна, Кучеряві Григорій Леонідович та Любов Дмитрівна, Лівшун Тетяна Іванівна, Єрмолаєвька С.А., Кундря М.В., Капуста В.С.

Довгі роки працювали у школі Харлан Л.М. – вчитель математики, Богатирьова Н.І. та Кравченко М.Т. – вчителі російської мови та літератури, Костенко В.В. – бібліотекар, Яловий М.І. – вчитель праці, Куропятник В.С. – вчитель фізкультури, Дмитруліна В.Д. – лаборант і художник, яка розпочала свою діяльність у Парутинській школі з 1965 року, працювала до 1983 року. Швидко плинуть роки. Підростає нове покоління парутинців. Багато хто з них забажав стати вчителем. Після закінчення педагогічних вузів почали повертатись до рідного села, навчати дітей своїх односельців.

Випускники школи, які після закінчення вищих навчальних закладів повернулись працювати в село: Раленко Ніна Яківна – вчитель молодших класів, розпочала свою педагогічну кар’єру старшою піонерською вожатою у 1961 році. Працювала у школі до 2002 року. Нині на заслуженому відпочинку. Гончарова Т.Я. стала вчителем фізики та математики у 1977 році, Діденко Н.А. - учитель хімії та біології – 1978 р, Несенко В.П. – учитель географії з 1977 р, Андрєєв А.І. – учитель ПВП з 1978 р., Андрєєва Г.В. – учитель історії з 1979 р., подружжя Дудкіних Олександра Миколайовича – вчителя фізкультури та Ольги Дмитрівни – вчителя української мови та літератури, які почали працювати з 1976 року. Дудкіна О.Д. працювала у школі з 1967 р. піонервожатою. Котенко Л.І. з 1976 р. - вчитель української мови та літератури, подружжя Бабенків Олександра Вікторовича – вчителя праці, та Тетяни Іванівни – вчителя біології з 1989 р., Якушова І.В.- вчитель початкових класів з 1988 р., Шарандак П.С. та Кепіна Т.Г. – вчителі початкових класів з 1977 р., Каганюк Л.А. - вчитель початкових класів з 1985 року, Менько О.П. - вчитель початкових класів з 1990 р., Раленко І.О. – заступник директора з виховної роботи з 1991 р., у 2013 році переведена на посаду завуча школи, Дзиговська Л.А. – вчитель української мови та літератури з 1992 р., Богатирьов А.О. – вчитель музики з 2001 р., Левдік С.В. – педагог – організатор з 2002 р.

Віддавши свої кращі роки педагогічній ниві в лютому 1978 року Сівачок М.Ф. пішов на заслужений відпочинок. Директором призначають Куропятник Людмилу Петрівну, вчителя історії, а заступником з навчально-виховної роботи Гончарову Тетяну Яківну.

А в 1981 році на посаду директора було призначено випускника нашої школи Гудовського Анатолія Миколайовича, вчителя математики, а за¬ступником з навчально-виховної роботи Дудкіну Ольгу Дмитрівну.

 

Час вносить свої зміни в життя постійно. Не відповідала вимогам сьогодення вже старенька будівля школи. І в 1986 році розпочинається будівництво нової красуні-школи.

 

Все починається від вчителя, з освіти, із школи. Саме відродження мого села теж розпочалося з цієї новобудови, яка прийняла своїх господарів у вересні 1987р.

[ред.]Школа на сучасному етапі

Велика і давня мрія українців про свою національну школу. Її можна хіба що порівняні з вічною спрагою до волі, яку жертовно виборювали цілі покоління і яка урочисто засвітила нам перед зорею третього тисячоліття. Тяжко несе український народ через усю історію хрест своєї долі, бо і досі в складних боріннях здобуває собі на власній землі і рідну школу, і незалежну Україну. Ми, українці, - нація, яка споконвіку прагне багато знати, а це утверджує віру, що освіта вічна на землі. А школа плекає розум нації.

У новій школі працюють вчителі, які народилися у селі і продовжили справу своїх вчителів.

 

Давні і добрі традиції шанобливого ставлення до освіти живуть у душах парутинців, а наша школа примножує свої традиції. У нас діє фольклорний ансамбль, який неодноразово брав участь в обласному огляді.

 

Є свій духовий оркестр, який має почесне звання "Зразково-показовий духовий оркестр".  Серед випускників школи є люди різних професій: вчителі і хлібороби, лікарі і трактористи, інженери і будівельники, агрономи і доярки, виноградарі і митці, кандидати і доктори наук, офіцери.

Але всі вони свято шанують пам'ять про свою рідну школу, про своїх наставників-вчителів кожного року злітаються на вечори-зустрічі, щоб полинути у своє дитинство, юність. Перегортаючи сторінки історії моєї школи, мені хочеться низько вклонитися цій рідній домівці, вчителям і сказати: «Я радію, що живу поряд з вами».

А в пам'яті моїй зринають теплі вересневі дні бабиного літа, осінні вогнища в колі друзів-однокласників і ключі диких качок, що пролетіли над моїм дитинством, юністю, а тепер уже простують над зрілими рока¬ми у вічність.